Поганий хлопчик

У житті повно Великих Питань, чи не так? Фатум чи доля? Рай чи пекло? Кохання чи зваба? Поміркованість чи імпульсивність? "Бітлз" чи "Стоунз"?
Для мене на першому місці завжди були "Стоунз", бо "Бітлз" якось розм’якли, щойно стали Юпітером Сонячної системи поп-музики (моя дружина колись називала сера Пола Маккартні "очима старого пса", і ця фраза досить точно передає мої відчуття). Але ранні "Бітлз"… о, вони грали справжній рок, і я досі залюбки слухаю деякі старі записи, здебільшого кавери. Інколи навіть хочеться трохи потанцювати.

Найбільше я любив їхню версію класики Ларрі Вільямса "Поганий хлопець" , яку Джон Леннон співав хрипким, збудженим голосом. Особливо мені подобалася настановна кульмінація: "Поводься пристойно, хлопче!" І згодом я вирішив, що треба написати оповідання про маленького поганого хлопчика, який став чиїмось новоспеченим сусідою. Він зовсім не мав бути пекельним виплодком чи одержимим якимось стародавнім демоном а-ля "Екзорцист". Він був поганим, та й годі, поганим до самих кісток, апофеоз усіх поганих хлопчиків, які колись жили на цій землі. Він уявлявся мені вдягненим у шортики, а на голові була шапочка з пропелером. Я знав, що він завжди всім капостить і ніколи не поводиться пристойно.

Це оповідання утворилося саме навколо поганого хлопчика — злого двійника Слаґґо, друга Ненсі з коміксів....