Таємниця Країни Суниць

Description Таємниця Країни Суниць

Згадка про Лариску засмутила Антошку ще більше. Дівчинка наче відчувала, що підземелля не віщує добра. Так не хотіла його відпускати! А він же її відштовхнув.

Антошка тяжко зітхнув і похнюпився.

Він навмання бурмотів, що тільки в голову збреде, і навіть згадав лічилку про солдатів. Її всі знають:

Ати-бати —

Йшли солдати.

Ати-бати —

На базар.

Ати-бати —

Що купили?

Ати-бати —

Самовар!

Ледве Антошка знічев’я пробурмотав оці слова, як у ямі почулося якесь шарудіння і кахикання.

— Хто? — злякався хлопчик.

—   Ати-бати — це ми, солдати! — відказало кілька голосів.

—   Які солдати?..

—   З лічилки.

—   Звідки ви прийшли?

—   З базару.

—   Скільки вас?

—   Троє.

—   А у вас зброя є?

—   Немає. Зате у нас є — ати-бати — самовар.

Антошка не поспішав радіти. Ще ж не відомо, що за народ — ці солдати.

—   А що ви збираєтесь робити? — обережно спитав він.

—   Ати-бати — пити чай. Ось тільки самовар роздмухаємо.

У повітрі поплив слабкий димок. У пітьмі щось сопіло, пихкало, кахикало. А тоді з’явилося слабке червонувате світло. То в самоварі розгорялися вуглинки.

—   А потім що? — Антошка вдивлявся у пітьму.

—   А потім що скажеш, те й зробимо.

—   А що ви вмієте?

—   Ати-бати — пити чай.

—   І все?

—   Все.

Тут тільки Антошка всміхнувся. Тепер у нього є цілий загін. Дарма, що вони нічого не вміють, воно й зрозуміло — в лічилці тільки те й робили, що купували самовар. Але він їх навчить.

Очі його вже давно призвичаїлися до темряви. І навіть при слабкому світлі від самовара Антошка роздивився своїх нових знайомих. Це були три дебелих дядьки. Однаковісіньких. З великими вусами. Один був у жовтому мундирі, другий — у синьому, третій — у зеленому.

Вони посідали навколо самовара, запросили Антошку. Кожен відчепив від паска кварту і націдив туди чаю. Потім повитягали з кишень сухарі.

І всі троє простягли свої кварти і сухарі Антошці. — Дякую, — сказав він. — А ви?

—   Бери, бери, у самоварі багато чаю.

Хлопчик гадав, що й сухарів багато. А тому він швиденько впорався і з чаєм, і з сухарями. Чай був запашний, солодкий.

А далі виявилося, що сухарів солдати більше не мають. Їм довелося пити чай без нічого. Антошка так страждав, що просто жах! Він перепрошував усіх разом і кожного окремо. А солдати тільки казали:

—   Нічого. Нам аби був чай, а то все — пусте.

Почаювали. Самовар почав пригасати.

—   Командування беру на себе, — непевно промовив Антошка.

—   Ати-бати — ми готові виконувати накази! — хором відказали ті.

А от що їм було наказувати? Антошка звелів Синьому солдатові стати струнко під самою стіною ями.

—   Ати-бати! — відказав той і став. Він був високий і міцний.

Зелений за наказом хлопчика заліз на плечі Синьому і теж став струнко.

Потім Жовтий з допомогою двох своїх приятелів заліз на плечі Зеленому і випростався. Антошка дуже боявся, що жива піраміда не втримає рівноваги і розсиплеться. Але солдати — від нижчого до верхнього — прихилилися спинами до стіни і бадьоро всміхалися.

—   А мене зверху витримаєте?

—   Ати-бати! Витримаємо!

Жовтий додав:

— Тільки тобі навіть з моєї голови не дістатися краю ями, бо там ще високо.

Антошка засумував:

—   Що ж робити?

—   Ати-бати, подай нам самовар.

Він подав самовар Синьому. Той підняв його вгору і передав Зеленому. Той зробив так само, і самовар опинився в руках Жовтого, а там і в нього на голові.

Потім солдати передали один одному Антошку. І ось хлопчик заліз на верхівку піраміди. Самовар на голові Жовтого тремтів і хитався, але Антошка сміливо звівся навшпиньки.

Тепер його руки вільно діставали до ляди. Хлопчик уперся у неї долонями, натиснув. Ляда скрипнула і трохи піднялася. Крізь щілину влилося рожеве світло.

Антошка почув голоси. Один грубий, хрипкий. Він звучав просто над лядою. А другий був пронизливий, як у надувної гумової кульки. Він чувся збоку.

Над Антошкою зарипіло ліжко. Перший голос прохрипів:

—   Я скоро буду спати.

Другий — запобігливо:

—   На добраніч, наш найрозумніший!

— Я хочу, щоб сьогодні Оті Самі Двоє опинилися в ямі, а я на них ранком подивлюся…

—   Чики-брики! Ваше бажання — моє бажання!

— І тоді ти мене одвезеш на п’ятиколісному велосипеді на Синю гору і я розіб’ю яйце-райце! Ти знаєш, що таке яйце-райце?

—   Ніхто не знає того, що знає наш найрозумніший! Чики-брики!

—   А ти хочеш, щоб я тобі розповів?