Хто кого водив?



Description Хто кого водив?


Хто кого водив?

Леся приїхала до бабусі в гості. Тут і собачка біленький підбіг. Вертить хвостом, розглядає дівчинку. Наче й не страшний звір, але ж… Зуби біліють гостро, язик висить. Та й ще й головою раптом потягнувся вперед до Лесиної ніжки.

Дівчинка злякано притулилась до мами.

− Не бійся, Лесю. Білячок не кусається, − заспокоїла бабуня. – Тільки за хвіст його не бери. Він того не любить.

Обережно погладила Леся песика по спині, і він не розсердився. Навпаки, обернувсь до Лесі, ніби аж заохочував: «Погладь іще. Мені це подобається». Страх Лесин минув. З радощів вона аж не знала, що б йому таке приємне зробити. Вирвала травички й піднесла собачці: їж, пригощайся Білячок…

Песикові образити дівчинку не хотілося. Тому він голову відвернув злегка, аж ніби ніяково, ніби давав зрозуміти: «Трави я не їм. Я ж не коза і не цап. Я – песик Білячок».

Гарно було Лесі з Білячком. Вона брала його за вухо, знову гладила по спині й, не втерпівши, таки задовольнила свою цікавість – смикнула злегенька за хвоста. Білячок не загарчав, він тільки зиркнув посуворілим ображеним оком, наче хотів сказати: «Чемна дівчинка, а таке собі дозволяєш… На перший раз прощаю. А надалі прошу за хвоста не смикати, бо мені це неприємно».

Так і домовились...

Джерело: Гончар Олесь.  Хто кого водив? : [уривок] / О. Гончар // Хто кого водив? / О. Гончар. – Київ, 1985. – С. 3-5.

Stream audiobook and download chapters


Comments

    No results found.
Free public domain audiobooks LibriVox